“КОДАЦЬКА РАДА”с. КОДАКИ (1660 р. )

Голова Кодаківської сільскої ради звернувся до Фонду Громади за підтвердженням факту події на основі якої Фонд звертався до сесії про виділення ділянки для спорудження “Історичного козацького комплексу”. Ми раді повідоми ти що НАН УКРАЇНИ та ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ НАН України ПІДТВЕРДИЛИ ІСНУВАННЯ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ПОДІЇ ПІД НАЗВОЮ “КОДАЦЬКА РАДА” 17 (7) липня 1660 р. яка відбувалася в межах нашого села. Про що засвідчено в документі НАН України НДІ Козацтва  під номером 5 – ІІ від 1 го Березня 2012 р.

У липні 1660 р. Москва почала гарячково готувати похід на Польщу – цар прагнув відплатити за червневі поразки в Білорусі. Головні сили гуртувалися в Києві, в якому московська залога стояла від березня 1654 р. (попри вперті бої у 1658 – 1659 рр., українці так і не змогли вибити її з міста). Командувати походом на Польщу мав воєвода Василь Шерємєтьєв. З ним мало йти й союзне українське військо.

alt

17 липня біля с. Кодаки, що під Васильковом, зібралася Рада Війська Запорозького з метою визначити порядок участі українців у московській виправі на захід. На Раду прибув і Василь Шерємєтьєв.
У найближчому оточенні Гетьмана Юрія Хмельницького вже тоді визрів задум розірвати Переяславський договір з Москвою, укладений у жовтні 1659 р. під її тиском. Для цього планувалося використати конфлікт між Московським царством та Річчю Посполитою.
Задум був такий: домогтися, щоб частина українського війська вирушила в похід окремо; коли ж почнеться генеральна битва, вичікувати і лише вдавати готовність приєднатися до московського війська, щоб змусити Річ Посполиту до переговорів про військовий союз на вигідних для України умовах.
17 липня на Раді Війська Запорозького Шерємєтьєв прилюдно виявив свою дикість. Дивлячись на образ Христа, він суворо “попередив його”: “Нє буду тєбя за Боґа-Спасітєля імєть, єслі ти каралєвства ляшков і караля в рукі мнє нє атдаш, штоби я іх вєлікаму царю нашему пєрєдал”.
Запорожці були вражені.
Впевнений у перемозі, Василь Шеремєтьєв не бажав ділитися славою з молодим Гетьманом, тож і погодився на його пропозицію вирушити в похід окремо. Українські ж полки, полковники яких мали промосковські настрої, Хмельницький спровадив до московського воєводи. Нехай з ним ідуть!
Мова про Переяславський полк Тимофія Цюцюри, Київський полк з наказним полковником Василем Дворецьким, Миргородський полк Данила Апостола та Полтавський полк Федора Жученка. Головним у ранзі наказного гетьмана Юрій Хмельницький призначив Тимофія Цюцюру.
По закінченні Ради, коли молодий Гетьман пішов, Василь Шерємєтьєв випалив: “Прілічна би таму ґєтманішкє єщьо ґусі пасть, а нє ґєтманавать”.
Звичайно ж! Це Алєксєй Романов “тішайший” міг бути володарем у 16 років, а Юрій Хмельницький, що в 18 років вже мав за плечима Києво-Могилянську академію, блискучих радників з Іваном Богуном на чолі й досвід боротьби за владу, внаслідок якої став Гетьманом 1659 р., не міг бути володарем. Отака “московська логіка”!
Юрієві переказали слова воєводи…
Відплата москалям була вже не за горами.
І за звіряче вбивство гетьманового свояка Данила Виговського, і заслання до Сибіру та відмову визволити другого свояка, Івана Нечая, і за “примус до миру” в Переяславі в жовтні 1659 року.
І за ці слова московського воєводи теж.  Ця подія в Кодаках має історичну цінність в плані початку  до підписання Слободищенського (або Чуднівського) трактату — це договір, укладений гетьманом Юрієм Хмельницьким з Польщею в Слободищі, коло м. Чуднова 17 (27). 10. 1660.

Слободищенський трактат скасовував невигідні для України, продиктовані Москвою Переяславські статті 1659, розривав союз із московським царем і відновлював державний зв’язок України з Річчю Посполитою. Хоч український уряд наполягав на повному відновленні Гадяцького договору 1658, польська сторона, репрезентована гетьманом Станіславом Потоцьким і Ю. Любомирським, не погодилася на реституцію Великого князівства Руського, залишаючи в силі інші пункти Гадяцького договору.

На підставі Слободищенського трактату Україна діставала лише автономію з гетьманом на чолі, була зобов’язана воювати разом з польcьким військом проти Москви й не нападати наКримські володіння. Наслідком цього трактату була капітуляція московського війська й довголітній кримський полон його головнокомандувача, боярина Василя Шереметєва. Козацька рада вКорсуні схвалила Слободищенський трактат, але лівобережні полки, на чолі з Якимом Сомком і Василем Золотаренком, під загрозою московської помсти, залишилися на боці Москви. Цим був започаткований поділ Козацько-Гетьманської держави на Правобережну й Лівобережну частини.

Слободищенський трактат, який став початком розколу України за територіальною ознакою, водночас відкрив новий етап боротьби за гетьманську владу. Особливість цього етапу полягала в тому, що предметом бажань старшини одночасно стали дві булави. Лівобережжя, яке перебувало під патронатом Москви, дедалі більше відокремлюється та відмежовується від Правобережжя. На Правобережжі відновлення польсько-шляхетських порядків спричинило народний опір та посилення старшинської опозиції. За цих обставин гетьманське крісло захиталось під Ю. Хмельницьким. Претендентів на булаву вистачало в українських землях. На Лівобережжі основна боротьба розгорнулася між Я. Сомком, Іваном Брюховецьким та В. Золотаренком. На Чорній раді у Ніжині (червень 1663 р.) гетьманом у результаті заколоту було обрано І. Брюховецького.

Сергій КОВАЛЕНКО
м. Київ

alt

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *